Прив’язаність VS емоційна залежність

Або відчуття невидимої стіни, яка не дозволяє наблизитися до близької людини, щоб відкритися їй повністю?

Свою першу прив’язаність ми відчуваємо до матері, яка про нас піклується, захищає, годує. Прив'язаність підвищує наші шанси на виживання, бо утримує нас біля матері достатню кількість часу, поки ми не соціалізуємося та станемо самостійними.

Люди за своєю природою є соціальними істотами, і не можуть існувати без взаємодії з іншими, не відчуваючи дружби чи любові до когось. 

Без прив’язаностей, у дорослому віці, прожити можна, але з ними спокійніше. Бо вони задовольняють якусь нашу потребу: у безпеці, визнанні, любові і т.д.

Залежно від поведінки матері, у нас може сформуватись певний стиль прив’язаності. З роками він може видозмінюватися та трансформуватися, залежно від досвіду, який ми проживаємо у відносинах з партнерами/-ками та друзями/подругами.

Це коли у дитини сформовали переконання, що її люблять і цінують, що їй допоможуть і не залишать одну надовго. Тому можна відпускати маму на деякий час (вона ж повернеться). Можна йти пізнавати світ (завжди можна повернутися). Можна радіти чи плакати (тебе зрозуміють, втішать). Людина зі здоровою прив'язаністю знає, що її прийматимуть такою, яка вона є. Тому відкривається іншим без страху.

Це нездорова реакція дитини, яка виникає через відсутність близькості з мамою. Такі діти спокійно відпускають маму, можуть показувати, що не дуже раді її приходу, хоча всередині — дуже страждають і потребують уваги, тому нарощують "броню". Таким людям у майбутньому важко будувати близькі стосунки та відкритися навіть найближчим людям — це той самий захист, родом із дитинства.

Формується у дітей, яких мами часто залишали їх самих, або з іншими людьми. Тоді в дитини поступово формується переконання, що світ небезпечний і непередбачуваний. Такому малюкові страшно втратити маму, і залишитися покинутим назавжди. Дорослішаючи, така людина зберігає внутрішню тривожність і переносить цю залежність на близьку людину.

Коли людина із безпечною прив’язаністю дорослішає, вона легко будує стосунки, знаходить друзів/подруг, закохується. 

У людини з тривожною прив’язаністю виникає емоційна залежність від партнера/-ки. Тому вони можуть телефонувати йому/їй ледь не щогодини, перевіряючи, чи все гаразд.

Коли людина зі здоровою прив’язаністю завершує стосунки, вона може плакати, згадувати про партнера/-ку, періодично заходити на його/її сторінку в соцмережах, але це горювання неодмінно закінчується. 

Людина з емоційною залежністю не здатна існувати окремо від партнера/-ки тому так болісно реагує на розлуку з ним/нею. Вона втрачає здатність нормально функціонувати, ізолюється від інших, може займатися самоушкодженням, або зануритися в депресію.

Тип прив'язаності проявляється у всіх комунікаціях з оточуючими. Але найсильніше — в романтичних стосунках. Виявити травму прив’язаності можна самостійно. Але її неможливо самостійно вилікувати. Ти опинишся у глухому куті — будеш звинувачувати батьків, злитися, плакати. Тому радимо звернутися до кваліфікованого/-ої психолога/-ині, щоб впоратися зі всім, що тебе турбує.