Тепер спробуй себе спитати:
Зазвичай це:
Фабінг — потяг до електронних девайсів настільки сильний, що змушує зневажливо ставитися до оточення, або навіть повністю ігнорувати його (від англійських слів "телефон" (phone) і "зневажливе ставлення" (snubbing).
І ти починаєш себе поступово накручувати: "А чи дійсно все добре?"
Найчастіше, внутрішніми причинами цих переживань є захисний механізм — проєкція.
В сім`ї задовольняються:
базові потреби
Ось ти розумієш, що маєш потреби, які він/вона не задовольняє, а раніше задовольняв/-ла, чи ці стосунки завжди не відповідали твоїм ідеальним про них уявленням? Бо якщо все змінилось у війну, давай подивимось, що могло статися.
До речі, цей процес постійний. За одним бажанням виникає інше.
Спитай себе:
Якщо у відповідях — лише підтвердження того, що ти прикольна людина, чи відчуття безпеки й стабільності — слід попрацювати над собою. Наша найголовніша опора — ми самі.
Наш мозок, часом, видає «баги», коли ми намагаємось вирішити складну життєву ситуацію. Один із таких "багів" — синдром втрачених можливостей.
Насправді так лише здається. Усі мають багато переживань та сумнівів, набивають безліч ґуль поки досягають успіху. Просто ти цього не помічаєш.
Зовсім ні!
Адже важливими в таких ситуаціях не спонтанні емоції, а те, що ти будеш з ними робити згодом.
- ти накопичуєш свої почуття до останнього, поки не "вибухнеш";
- тобі здається, що люди навколо повинні змінитися на краще;
- тобі важко та образливо чути слово "ні";
психологічний процес відокремлення дитини від батьків та переходу у формат "дорослий-дорослий".
Мама просить тебе доглядати за молодшими братом/сестрою?
Батько каже: "Не плач! Ти вже дорослий/-ла"
Тобі забороняють… бути дитиною.
Виникнення та розвиток цього синдрому не залежать від статі. Найчастіше причиною стають слова батьків/рідних, які ми чуємо в ранньому дитинстві. Так-так, звичайні слова, які пізніше перетворюються на глибинні установки, на які потім нашаровуються події та слова інших важливих людей (вчителів, коханих, друзів/подруг).
Наприклад — див. наступну картку.
Гендерні стереотипи чогось ще досі популярні гендерні стереотипи. Тобто узагальнення та чіткий розподіл усіх 8 мільярдів людей на дві категорії — "М" і "Ж".
Дівчаток віддають на художню гімнастику та бісероплетіння, хлопців — на бокс та футбол. Більш "легальна" реакція на стрес для дівчат — сльози, для хлопчиків — агресія та бійка.
Симптоми вегетативної активації:
Такий стан психічного здоров'я може розвинутися внаслідок будь-яких травматичних подій, включаючи стихійні лиха, ДТП, втрату близької людини, сексуальні домагання.
без фільтрації — спокійно приймай все, що відбувається у внутрішньому світі та навколо;
без оцінки — не вмикай оцінювання, не вішай ярлики "добре чи погане";
без очікувань та з цікавістю — не шукай щось особливе, сприймай усе відкрито.
Що насильство — це не тільки про побиття та заподіяння фізичної шкоди.
Насильство — це також грубі висловлювання, тиск, заборони, ігнорування, висміювання, погрози та ін.
Люди за своєю природою є соціальними істотами, і не можуть існувати без взаємодії з іншими, не відчуваючи дружби чи любові до когось.
Без прив’язаностей, у дорослому віці, прожити можна, але з ними спокійніше. Бо вони задовольняють якусь нашу потребу: у безпеці, визнанні, любові і т.д.
Асертивність — це вміння постояти за себе, захищаючи свої кордони, не порушуючи кордонів інших. Це про вміння сказати "ні", коли хочеться, не відчуваючи за це провини. Це про самоповагу та повагу до вибору інших.
До появи сестри чи брата ти відчував/-ла себе найважливішим/-ою для батьків, все було тільки для тебе. І раптом, з’являється хтось. Тобі не хочеться ділити любов батьків, і ти починаєш ревнувати.
Малюкам завжди потрібно більше уваги, бо вони ще нічого не можуть зробити самостійно. Через це в тебе може виникати відчуття, що тебе люблять менше, ніж молодшого/-у. І це — окей!
дозволяє людині правильно оцінити свої можливості та здібності, реально подивитися на свої невдачі та досягнення.
Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка перекручує наше уявлення про себе, і ускладнює життя не тільки нам, а й тим, хто нас оточує.
5. У тебе тривожні батьки, які транслювали: Світ небезпечний — помилитися страшно!
6. Твої батьки завжди знають, "як краще". Це вбиває бажання проявляти будь-яку ініціативу.
7. Твої батьки самі соромиться власних помилок, і транслюють цей страх тобі.
Для початку усвідом важливу річ: подобатися абсолютно всім неможливо.
І не потрібно.
Допомагати іншим — це добре, але не ціною власних потреб і бажань. Тому важливо навчитися вчасно казати "ні".
Це коли ти не можеш не звертати увагу на те, що інші люди про тебе думають, які твої недоліки або помилки бачать. Тому ти постійно намагаєшся бути досконалим/-ою, стаєш надто вимогливим/-ою до себе. А це неминуче призводить до звички засуджувати та картати себе за будь-яку невдачу.
Для багатьох людей можливість самовиражатися набагато важливіша, ніж задоволення фізичних потреб. Заради неї вони готові недоїдати й мало спати. Такі люди ніколи не погодяться з буденністю, сірим життям. Можливість творити для них — це і є саме життя.
Спочатку входять у довіру, викликають симпатію, але згодом починають критикувати та принижувати постраждалу особу.
за рахунок жертви, але часто мають проблеми з самооцінкою і колись самі перебували в ролі жертви (зазнали насильства).
Установка, що працювати — благородно, а нічого не роблять лише ледарі/-ки передається від покоління до покоління.
Ніби комплімент… Але, щось явно не так. Нарешті? А зазвичай я як виглядаю?
Спробуй сказати агресору/-ці, що тобі неприємно й він/вона, швидше за все, скаже про твою надмірну вразливість і свої найкращі наміри. Не намагайся щось довести.
1. Батьки часто беруть на себе відповідальність за тебе.
2. У все втручаються. Вказують, як тобі навчатися, з ким зустрічатися/дружити.
3. Вимагають покори. Часто нагадують, що ти маєш їх слухатися, адже їм довелося багато "пожертвувати", щоб виховати тебе.
4. Встановлять суворі правила, які обмежують незалежність.
1. Зовнішньо (коли в тебе тремтить голос, пітніють долоні, частішає серцебиття, червоніє обличчя).
2. Внутрішньо (коли зовні ти виглядаєш спокійно, але все ж таки сильно хвилюєшся всередині).
Візьми ручку і блокнот та запиши у стовпчик свої досягнення та сильні сторони. Таке нагадування допоможе позбутися сумнівів, що ти недостатньо хороший/-а.
Багато людей вважає, що якщо їм стало нудно, то відносинам — кінець. А насправді це просто почуття стабільності та захищеності, з якими ти не знайомий/-а через свій попередній невдалий досвід.
Походження у страху може бути різним:
Це те, що надає життю цінність, що спрямовує твою долю, як орієнтир.
Завдяки сенсу ти розставляєш пріоритети в цілях.
Від родичів/-ок ти можеш успадкувати генетичну схильність, а пусковим механізмом розвитку може стати стрес та психологічні травми.
Маніпулятивна тактика уникнення зауважень/незручних запитань. Особа, яку звинувачують у чомусь, намагається привернути увагу до помилок співрозмовника/-ці, щоб втекти від пояснень власної поведінки.
Почуватися спустошено час від часу — нормально! Таке переживання може з’являтися і так само зникати через різні причини. Однак, якщо відчуваєш, що вже засидівся/-лася у порожній кімнаті, і дихати в ній стає все важче, краще пошукати причини цього стану.
Мета сталкерів/-ок — тримати жертву у полі зору й будь-що її переслідувати. Увага від них небажана, викликає негативні емоції та страх.
Кетфішери/-ки шукають самотніх користувачів/-ок, які потребують близькості. Їхня основна ціль — викликати в жертви довіру, почуття "окриленості", створити ілюзію: "Ти мені потрібен/-а".
Їхня біологічна функція — повідомляти нам, що щось в нашому житті йде не так, щось потрібно міняти.
Якщо ми звикли не надавати їм значення, витісняти глибоко всередину себе — вони будуть накопичувати до критичної точки, яка обов’язково знайде собі вихід.
Шлях до нав’язаних образу, поведінки, стилю життя забирає багато сил та енергії. Як ти проявляєшся в соцмережах? Розкриваєш свою унікальність чи намагаєшся відповідати вигаданим стандартам, щоб не виділятися?
Якщо визнати власні емоції й побути з ними, вони самі поступово минуть. З часом ти помітиш, що настає полегшення і сумувати під пледом більше не хочеться.
Те, що відбувається — не твоя вина, і взагалі не твоя проблема.
Не втручайся у сварки батьків. Не намагайся їх помирити. Не ставай на чиюсь сторону. Так, це найближчі для тебе люди, але вони дорослі, які мають нести відповідальність за свою поведінку та рішення.
Існують сімейні сценарії, в яких дитина перетворюється на психотерапевта/-ку для своєї родини — заспокоює, підтримує, вирішує конфлікти. Згодом батьки стають емоційно залежними від своїх дітей і постійно перекладають на них відповідальність за власне життя.
У підлітковому віці ти вже не дитина, чий світ починається й закінчується батьками. Тобі хочеться, щоб інші теж визнавали твою значущість та цінність.
Сексуальна орієнтація — це зазвичай складна комбінація біологічних, генетичних та соціальних факторів.
навʼязливі думки через тривогу та/чи низьку самооцінку, які є наслідком психологічних травм з минулого та навʼязливі думки, викликані певними розладами, які можна й варто лікувати. Відрізнити їх — завдання психотерапевта/-ки. Жодна методика з інтернету тут не допоможе.
Ескапізм проявляється у потребі споживати контент, який переносить у вигадану реальність, яка є більш приємною, і допомагає на якийсь час забути про життєві турботи. Це можуть бути не лише фільми, книги, ігри, але й скролінг стрічки соцмереж.
1. Думки про їжу/тіло/схуднення займають 70% твоїх думок. Тобі важко відділити їх від себе. Наприклад, міркування: "Один шматочок торта, і я одразу погладшаю на 5 кг", — ти сприймаєш, як правдиве. А насправді воно — абсурдне та зневажливе.
Синдром може проявлятися тільки в одному напрямку розвитку (дефіцит уважності чи гіперактивність) або в обох одночасно.
Це найважливіше запитання, яке ти маєш поставити собі перед першим разом.
Зайнятися сексом тільки через те, що партнер/-ка вмовляє, а всі друзі/подруги вже мали такий досвід — не варіант. Ні, ти не зануда. Просто ще не готовий/-а, і це цілком нормально.
Щоб знизити напругу, від нав'язливих думок, ти придумуєш собі спеціальні "ритуали", які тебе заспокоюють, відволікають. Наприклад, ти починаєш дуже часто мити руки, щоб знищити всі бактерії, і знизити ризик зараження.
У відчайдушних спробах знайти відповідь на це запитання, люди часто звертаються до соціуму. І буває, що поради інших тільки погіршують справу. Ось найбільш поширені міфи про зраду та її причини.
Науковці дослідили цей феномен і зробили кілька висновків:
Факт 1. Чим частіше та чим довше ти переглядаєш стрічку соцмереж переповнену фотографіями людей модельної зовнішності, тим більша імовірність того, що ти будеш незадоволений/-а своїм тілом та зовнішнім виглядом.
Така форма комунікації спричиняє конфлікти та непорозуміння, бо викликає в іншої людини агресію та бажання відсторонитись, ніж щось вирішувати.
Згодом ти розумієш, що людина поруч — недосконала. Багато чого в ній починає тебе дратувати.
У цей момент перед вами вибір:
а. прийняти неідеальність одне одного, і разом будувати ваші стосунки;
b. завершити взаємини й знайти людей, які краще відповідатимуть вашим потребам і бажанням.
Наш мозок має здатність відрізняти вигадку від реальності, але на емоційному рівні він реагує емпатично навіть, коли йдеться про вигаданих персонажів/-ок.
Ти можеш розуміти, що такі почуття — фікція, але підсвідомо прив’язуєшся до героїв/-нь. Бо хоч вони й несправжні, переживання, які вони розбурхують в тобі реальні, і їх неможливо заперечити.
Газлайтинг — це психологічна маніпуляція. Її часто застосовують аб'юзери/-ки та нарцисичні особистості. Мета цієї тактики — встановити владу над іншою людиною, і змусити її поводитись так, як газлайтеру/-ці потрібно.
Пригадай 2-3 фільми, серіали або книги, де головні герої/-ні мають той чи інший психічний розлад. Можливо ти помічав/-ла, що зазвичай їх зображають не лише сумними, розбитими, або виснаженими, але й надзвичайно харизматичними, привабливими, або талановитими.
Для цього треба збудувати мур. Слово "ні" — та цегла, з якої споруджуються кордони, які нікому не можна переступати у спілкуванні з тобою. A цементом у побудові особистих меж завжди буде здорова самооцінка. Без неї вони будуть крихкими та зруйнуються при першій нагоді.
Зробити токсичний комплімент — це наче загорнути злобу на когось у подарункову обгортку й перев'язати її рожевою стрічкою. Такі нещирі люб'язності можна вважати однією із форм пасивної агресії, адже вони є майстерним способом скривдити когось, але зберегти "приязний" тон розмови.
Щоб зрозуміти, хто перед тобою — професіонал/-ка чи псевдопсихолог/-иня, зверни увагу на свої відчуття поруч з цією людиною. Вони ніколи не обманюють.
Хочеш постійної уваги чи втекти, навіть якщо любиш? Справа у твоєму типі прив’язаності, який формується в дитинстві. Якщо батьки чи важливі дорослі не дали нам достатньо турботи, це може впливати на те, як ми будуємо відносини з людьми.
Хоч асексуальні люди й не мають статевого потягу (або він дуже низький), вони можуть вступати в романтичні стосунки, мати сім’ю та дітей. Є й асексуали/-ки, які не хочуть романтичних стосунків та комфортно почуваються на самоті, і це також нормально, оскільки асексуальність не вважається хворобою.
Терапія — це тривалий, відвертий та складний процес. Тому важливо, щоб ти почував/-ла себе комфортно зі спеціалістом/-кою, і був готовий/-а довіряти йому.
Це може виглядати так:
Я у відчаї через звірства в Бучі → емоції зашкалюють, але тих, хто це вчинив поруч немає → тож я знаходжу тему, яка асоціативно пов'язана з цим, або дуже мене дратує → пишу хейтерські коментарі у соцмережах, і вивільняю агресію чи біль.
Немає нічого поганого, щоб деколи бути слабким/-ою, особливо поруч з близькими людьми. Таким чином мають змогу побачити, що ми живі люди з плоті та крові, не надлюди, і теж потребуємо цієї підтримки).
Вона просто інша. Спроба зрозуміти чому твій друг/подруга мають іншу думку, ніж ти — перший крок до порозуміння. Це значно краще, ніж доводити свою правоту в суперечці. І так ви точно не образите один одного.
Якщо постійно тримати в собі емоції чи не розуміти, чого це тебе ковбасить, все одно шляхи два: або вони вихлюпнуться назовні істерикою і нашкодять тобі й оточуючим, або варитимуться всередині, а це шлях до депресії.
Інколи, людям здається, що коментуючи чужу худобу, вони роблять комплімент.
Запам’ятай: питання чи їсть людина хоч щось та намагання нагодувати її калорійною їжею — не прояв турботи, а скінні-шеймінг — засудження/присоромлення надмірної худорлявості.
Бо от перше — нормально, ми з’ясували. А не хотіти нічого — може бути ознакою депресії. Це хімічні процеси, в будь-кого вони можуть вийти з ладу, коли навколо війна. І це виправляється!
У стосунках формується така собі "залежність" від партнера/-ки на рівні гормонів. Після розставання ця ендорфінова залежність не зникає. Саме тому нам так часто хочеться "ще один раз" зайти на сторінку колишніх, щоб згадати ці відчуття.
Через "занурення" в соціальні мережі, і спостерігання за життям інших (особливо під час війни) ти знімаєш стрес. Твій мозок постійно сканує оточуючу дійсність в пошуку задоволення потреб: Instagram, Тік Ток, YouTube тощо.
Проєкція — це коли ми приписуємо навколишньому середовищу свій внутрішній стан.
Наприклад, якщо ти в стані агресії, а хтось написав тобі повідомлення без смайлика, то тобі здається, що ця людина налаштована агресивно. А насправді — проєктуєш свою злість.